Головна » Файли » Гаврилюк Марія Михайлівна » Класний керівник

Урок мужності "Хоробрі серця"
[ Викачати з сервера (27.9Kb) ] 02.12.2016, 19:48

Урок мужності "Хоробрі серця".

Тема. Хоробрі серця

Мета: виховувати гордість за свій народ, шанобливе ставлення до військових, учасників АТО; зміцнювати почуття патріотизму учнів; формувати у дітей гуманний світогляд, спрямований на недопущення жахів війни; сприяти збереженню пам’яті про тяжкі випробування нашого народу.

Хід заходу

Вступне слово вчителя. Доброго дня, діти!

Ми знаємо, що нашу країну спіткало не одне лихо, перш ніж вона стала незалежною державою. Щороку ми згадуємо голодомор 1932-1933 років, Другу світову війну, яка залишила глибокі рани на землі України. Втрати, які пережив у воєнні роки український народ, і сьогодні гострим болем відлунюють у серцях наших співвітчизників. Також знаємо про війну в Афганістані, яка тривала 10 років, де за офіційними даними загинуло 2378 українських солдат. Про це ми всі знаємо і пам’ятаємо, згадуємо наших предків, які боролися за свободу України, і вдячні їм за їх любов, відданість, патріотизм.

Це все було. Це наша історія. Але сьогодні твориться історія, учасниками якої є ми самі. І від кожного з нас залежить доля нашої Батьківщини. Від нас залежить, чи Україна і надалі буде незалежною державою, чи буде під владою Росії. Сьогоднішні події в Україні не дають спати кожному свідомому українцю. Знаємо, що на сході нашої держави проходить антитерористична операція, непроголошена війна. Сьогодні, як ніколи, ми повинні допомагати своїй державі, щоб вона була нероздільною, щоб ми мали свою Батьківщину. Ми повинні допомагати своїм воїнам, які гинуть від кулі ворога, захищаючи нас і нашу Україну.Ми ними гордимося, бажаємо їм терпіння, мужності, здоров’я і щоб вони якнайскоріше поверталися живими і здоровими до своїх родин.

Але, на жаль, кожного дня із засобів масової інформації дізнаємося про нові жертви наших силовиків. Це означає, що не лише батьки втрачають своїх синів, дружини – коханих чоловіків, діти – батьків, але і ми – своїх захисників. Це велика кривава рана, яка залишиться назавжди в нашій пам’яті, в історії України.

  Давайте  хвилиною мовчання вшануємо пам'ять загиблих воїнів.

(Хвилина мовчання)

 

Учень 1. Війна на сході України – збройний конфлікт на території Донецької і Луганської областей України, де з одного боку – організовані та керовані з Російської Федерації незаконні збройні формування Донецької і Луганської «народних республік», визнані терористичними організаціями, за підтримки військових частин РФ, та з іншого боку – українські правоохоронці із залученням Збройних сил України. І наші воїни з честю захищають нашу Батьківщину. Давайте подивимось відео про воїнів АТО «Я тут» Ви не побачите в цьому відео стріляючих танків. Військових маневрів. Залпів гармат. Не почуєте жодного пострілу.

Це відео про людей. Воїнів, Патріотів, Професіоналів, Добровольців. Але в першу чергу про ЛЮДЕЙ. Що захищають нас із вами, українці. Почуйте їх. Пишайтесь ними. Знайте – вони ТУТ",

Учень 2. Зараз, як ніколи, наша армія потребує допомоги від нас, і не тільки  матеріальної, а й моральної. Воїни мають бути впевненими, що люди, за яких вони воюють, за яких віддають своє життя, боронять від ворога – їх люблять, про них не забувають, підтримують і допомагають. Вже багато намальовано  малюнків і написано листів для солдатів на їх підтримку. Є такі листи від дітей, які западають в саму душу, від яких перехоплює подих.

Учень 1. Зараз я зачитаю лист солдату, який написав восьмирічний хлопчик Іванко.  Він  у своєму листі подякував солдату за його боротьбу в АТО.

«Любий солдате! У мене нема тата, мій дідусь інвалід і, окрім тебе, нас з мамою нема кому захищати», – написав хлопчик у листі.

«Дякую тобі! За те, що я можу гратися на майданчику, їсти морозиво, дивитись мультики! Ми з мамою ніколи не забудемо того, що ви зараз робите!», – подякував він.

У листі Іван пообіцяв захищати в майбутньому свою Батьківщину та додав: «Коли я виросту, я хочу бути таким же сміливим, як ви! Бо я дуже люблю Україну і буду її захищати! І свою маму! І бабусю з дідусем! І тебе! Дякую тобі за те, що ти зараз борешся за моє майбутнє! Обіцяю: я не підведу!!!»

Учень 2. Крім таких листів, є справжні подвиги дітей, які жертвують своїми заощадженнями для військових на сході. Ось, наприклад, семирічний хлопчик пожертвував дві тисячі гривень на каску для солдатів АТО.

Михайлик Ткачук із Прикарпаття майже чотири роки збирав гроші на сенсорний телефон. Але від своєї мрії відмовився миттєво – віддав гроші на потреби військових. Пожертвувати кошти хлопчик вирішив, переглянувши телерепортаж про подвиг одного з військових. 26-річний командир Олександр Петраковський – герой, заради якого Михайлик Ткачук зважився на жертву.

«У одного солдата зірвало каску з голови, і цей командир віддав свою каску тому солдатові, своєму підлеглому, і в ту ж хвилину поряд розірвалася міна і осколок поранив йому голову. Він в несвідомому стані перебуває у Львові. Це, ймовірно, вразило дитину», – каже родич Михайлика Ткачука Юрій Ткачук.

«Коли він вийде з лікарні і піде в бій, йому треба буде каска», – каже Михайлик.

«Я подумав: якби я купив собі сенсорний телефон, то хто б мене захищав? Краще купити каски», – додає хлопець.

Дві тисячі гривень Михайлик передав волонтерам. Все село гуде про хлопчика – його називають героєм. Сам Михайлик за подвиг свій вчинок не вважає.

«Хочу, щоб у нас все було добре. І бронежилети, і каски – це головне. Камуфляж, зброя, патрони, бинти для медиків – це все потрібно нашій армії»,– говорить він.

Разом з грошима хлопчик передав військовим листа з побажаннями мужності і витримки. Конверт волонтери пообіцяли повісити на придбану за його кошти каску і відправити воїнам на Схід.

Учень 1. «Якщо не буде України – мені планшет не потрібен». Це слова 10-річного Тараса зі Львова, який віддав на бронежилети 1300 гривень. За них хлопчик збирався купити планшет, але вирішив з мріями поки почекати.

Гроші хлопчик складав у скарбничку. Дуже мріяв про планшет – та на нього не вистачало. Допомогли бабуся і дідусь – подарували 1300 гривень. Однак гроші він вирішив передати на допомогу армії.

Тарас написав солдатам листа, взяв меншого брата, тата, гроші на планшет і поніс на радіостанцію, яка займається збором допомоги для армії.

За його гроші уже купили бронежилет і передали листа.

Учень 2. А ось лист, який написав Тарас солдатам:

«Мене звати Тарас. Мені 10 років. Я живу у місті Львові. Мені подарували на День народження 1300 гривень. Я хочу докласти ці гроші на покупку бронежилета для наших військових. Слава Україні!!! Героям Слава!!!».

Вчитель. Історія Тараса так розчулила ведучих і слухачів, що ті вирішили купити хлопцеві омріяний планшет.

Учень 1. Також наших захисників підтримують композитори, співаки, які пишуть вірші й пісні про сьогоднішні події.

Давайте послухаємо одну з пісень, присвячену сьогоднішнім подіям.

Звучить пісня.

«Повертайся живим». Виконує Світлана Тарабарова.

 

Вчитель. Крім точного пострілу, відбиття ворога, наші солдати знаходять хвилини для поезії. Ці рядки пахнуть потом і кров’ю, пилом і димом передової. Вони написані під обстрілами ворожих «Градів», між передсмертними хрипами і стогоном поранених. Це поезія, кожна літера якої наповнена справжньою любов’ю до України, налита бажанням віддати себе до останньої краплинки своїй Вітчизні. Вірші учасника АТО Бориса Гуменюка – гімн військовому побратимству, гімн кожному справжньому Українцеві, який нині творить історію…

Читець 1.

Заповіт

Сьогодні знову копаємо землю,

Цю ненависну донецьку землю,

Цю черству закам’янілу землю.

Тулимось до неї,

Ховаємось у ній

Ще живі.

 

Ми ховаємося за землю,

Сидимо в ній тихо,

Наче малі діти за маминою спиною.

Ми чуємо, як б’ється її серце.

Як вона втомлено дихає.

Нам тепло й затишно.

Ще живі.

Завтра ми вже будемо мертві

Може, багато з нас,

Може, всі.

 

Не забирайте нас із землі,

Не відривайте нас від матері,

Не збирайте на полі бою наші рештки,

Не намагайтеся наново скласти нас докупи.

І – благаємо вас – жодних хрестів,

Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.

Цього нам не треба,

Адже це не для нас – для себе

Ви ставите нам величні пам’ятники.

Не треба ніде карбувати наших імен.

Просто пам’ятайте:

На цьому полі,

У цій землі

Лежать українські солдати

І – все.

 

Не віддавайте нас батькам –

Не хочемо, щоб батьки бачили нас такими.

Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми,

Неслухняними хлопчиками

З рогатками, з синцями на колінах,

З двійками у щоденнику,

З повною пазухою яблук із сусіднього саду.

Нехай батьки сподіваються,

Що ми колись повернемося,

Що ми десь є.

 

Не віддавайте нас дружинам –

Нехай кохані запам’ятають нас красенями,

Такими, які подобалися багатьом дівчатам,

А дісталися їм.

Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи,

Наш гарячий подих,

Наші палкі обійми.

Нехай вони не торкаються нашого холодного чола,

Наших холодних вуст.

 

Не віддавайте нас дітям –

Нехай діти запам’ятають наші теплі очі,

Наші теплі посмішки,

Наші теплі руки,

Нехай діти не торкаються тремтячими губами

Наших холодних рук.

 

Ось у цих окопах,

Які сьогодні для нас тимчасове житло,

А завтра стануть нашими могилами,

Поховайте нас.

 

Не потрібно прощальних промов –

В тиші, яка настає після бою,

Це завше виглядає недоречно.

Це, наче штурхання загиблого воїна

І просити, щоб той встав.

Не треба панахид –

Ми й так знаємо, де тепер буде наше місце.

Просто накрийте нас землею

І – йдіть.

 

Було б добре, якби на тому місці було поле,

Колосилося жито,

Щоб жайвір у небі

І – небо…

Багато неба –

Ви можете собі уявити, який хліб родитиме поле,

Де лежать бійці?!

 

(У пам'ять про нас їжте хліб із поля,

Де ми полягли).

 

Було б добре, якби на тому місці були луки

І багато-багато квітів.

І бджола над кожною квіткою.

Щоб надвечір приходили закохані,

Плели вінки,

Кохалися до ранку,

А вдень, щоб приходили молоді батьки

З малими дітьми

(не перешкоджайте дітям приходити до нас).

 

Але це буде завтра.

А сьогодні ми ще копаємо землю –

Цю дорогу українську землю,

Цю солодку ласкаву землю.

Пишемо гуртом саперними лопатками

На її тілі

Останній вірш української літератури.

Ще живі…

 

Читець 3.

Зона АТО

 

Літо, спека і «бронік» четвертого класу,

Піт їдучий по шкірі у зоні АТО.

Захищаємо ми територію нашу

І окроплене кров’ю святе полотно.

Жовто-сині стяги в них - пшениця і небо,

- Україна і символи понад усе!

Тут АТО, чи війна, але в бій іти треба,

Східний вітер нещастя по світу несе.

Буде тиша і мир, але ще не сьогодні,

Вміло снайпер працює, доповнює «Град»,

Згасне свічка, тоді до «Небесної сотні»,

Там уже у строю генерал і солдат.

Не жалійте, не плачте усе ж не даремно,

Хай вертаються швидше в міста голуби.

Як не ми, тоді хто?

Захищатиме землі,

Чоловіча робота, було так завжди.

 

                 Дата надходження: 28.08.2014
                                       автор: Олексій Тичко

Вчитель Багато хороших слів сказаного про учасниківАТО, багато телепередач присвячено. І от навіть у Хмельницькому стартував проект « Переможці » створені телеканалом 1+1 Переможці" мандрують країною. Мультимедійний соціальний проект ТСН і журналу "Viva" через відео та світлини розповідає українцям дивовижні історії наших бійців. Військові та волонтери, які пройшли війну на Сході, знайшли в собі сили повноцінно жити. Мужні чоловіки взяли участь в унікальній фотосесії і продемонстрували всьому світу незламність українського духу.
. Пропоную вашій увазі відео

А тепер пропоную переглянути відео створене людиною, яка неє українцем, але його до глибини душі зворушила доля українського народу. Відомий руфер Мустанг, який нещодавно змінив своє ім’я на Слава Україні, зняв вражаюче відео. Він назвав його “Ось чому українці переможуть”. На цьому відео кадри розгромленого і понівеченого бойовиками Донбасу перемежовуються з кадрами вільної від окупантів України, де люди живуть спокійно і мирно. Але головний наголос у цьому відео зроблено на українських військових, які захищають спокій українців від терористів та російських загарбників. За 5 годин після того, як Мyстанг розмістив це відео на своїй сторінці у Facebook, його переглянули майже 74 тисячі раз. Відео набрало більше 3600 лайків. Нагадаємо, після поїздки в Донецький аеропорт Мустанг розказав, як це бути “кіборгом”

Вчитель. А на закінчення нашого уроку, давайте всі разом послухаємо пісню, яка називається «Молитва за Україну».

Пісня «Молитва за Україну»

Вчитель.  Давайте кожного дня молитися за Україну. Щоб вже нарешті настав мир і спокій, щоб більше не проливалася кров синів України.

Любіть і бережіть Україну, бережіть себе.

Слава Україні!

Героям слава!

 

 

Категорія: Класний керівник | Додав: Mari_Mikh
Переглядів: 82 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Хмаринка світлин
Ми на карті Google
Наше опитування
Без чого Ви б не обійшлися у житті?
Всього відповідей: 55
Прогноз погоди
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Моя IP
Для перегляду сайту рекомендується використовувати браузери Mozilla Firefox, Opera або Google Chrome

54.80.211.135